ГЕЛІЙ

Helium

2 Гелій
He 4,0026
1s2

Гелій утворює просту речовину гелій — He.









Гелій не має забарвлення, тому ампула з цим газом виглядає порожньою
(або заповненої повітрям).


ІСТОРІЯ ВІДКРИТТЯ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ.


18 серпня 1868 р. французький астроном П'єр Жансен спостерігав в Індійському місті Гунтур повне сонячне затемнення і досліджував спектри  хромосфери сонця.


П'єр Жюль Сезар Жансен
(1824–1907)


Панорамний вид міста Гунтур (західна частина, спальний район), Індія, штат Андхра-Прадеш


Повне затемнення сонця.

Жансену вдалося налаштувати спектроскоп таким чином, щоб спектр корони Сонця можна було спостерігати не тільки під час затемнення, а й у звичайні дні. На наступний же день спектроскопія сонячних протуберанців наряду з лініями Гідрогену — синьою, зелено-блакитною і червоною — виявила дуже яскраву жовту лінію, спочатку прийняту Жансеном та іншими спостерігавшими її астрономами за лінію D Натрію. Жансен негайно написав про це до Французької Академії наук. Згодом було встановлено, що яскраво-жовта лінія в сонячному спектрі не збігається з лінією Натрію і не належить жодному з раніше відомих хімічних елементів.


Протуберанець на Сонці


Емісійний спектр Гідрогену

Емісійний спектр Нарію

Фото D лінії спектра Натрію

Спектральні лінії гелію.

Через два місяці, 20 жовтня, англійський астроном Норман Лок'єр, не знаючи про досліди французького колеги, також провів дослідження сонячного спектру. Виявивши невідому жовту лінію з довжиною хвилі 588 нм (більш точно 587,56 нм), він позначив її D3. Через два роки Лок'єр пояснив її походження присутністю на Сонці нового елементу та спільно з англійським хіміком Едвардом Франклендом, у співпраці з яким він працював, запропонував дати новому елементу назву «гелій» (від дав.-гр. ἥλιος — «сонце»).

листи Жансена і Лок'єра


Джозеф Норман Лок'єр
(1836–1920)

Едвард Франкленд
(1825–1899)

У 1881 році італієць Луїджі Пальмьєрі опублікував повідомлення про відкриття ним гелію у вулканічних газах фумароли. Він досліджував світло-жовту маслянисту речовину, що осідала з газових струменів на краях кратера Везувію. Пальмьері прожарював цей вулканічний продукт у полум'ї бунзеновського пальника і спостерігав спектр газів, що при цьому виділяються. Вчені кола зустріли це повідомлення з недовірою, оскільки свої досліди Пальмьері описав неясно. Через багато років у складі фумарольних газів дійсно були знайдені невеликі кількості гелію і аргону.


Луїджі Пальмьєрі
(1807–1896)


Вулкан Везувій. Італія.


Сірчані відкладення навколо фумароли на Вулькано. Італія.

Американський хімік Хіллебранд, досліджуючи уранові мінерали, встановив, що вони при дії концентрованої сульфатної кислоти виділяють гази. Сам Хіллебранд вважав, що це азот.


Уільям Френсіс Хіллебранд
(другий ліворуч у верхньому ряду)
(1853-1925)

Тільки через 27 років після свого первісного відкриття Гелій був виявлений на Землі.

В 1895 році шотландський хімік Уільям Рамзай, звернувши увагу на повідомлення Хіллебранда, піддав спектроскопічному аналізу гази, що виділяються при обробці кислотою мінералу клевеїту. Він виявив, що в газах містяттся азот, аргон, а також невідомий газ, який утворює яскраву жовту лінію. Не маючи доступу до достатньо хорошого спектроскопу, Рамзай відіслав проби нового газу Круксу і Лок'єру, котрі ідентифікували газ як гелій. В тому ж 1895 г. Рамзай виділив гелій із суміші газів; він виявився хімічно інертним, подібно до аргону. 23 березня 1895 Рамзай відправив повідомлення про відкриття ним Гелію на Землі в Лондонське королівське товариство, а також у Французьку академію через відомого хіміка Марселена Бертло.


Уільям Рамзай
(1852–1916)
Лауреат Ноберівської премії в хімії за 1904 р.

Вільям Крукс
(1832–1919)

П'єр Ежен Марселен Бертло
(1827–1907)


Мінерал клевеїт.

Незабаром після цьго Локьєр, Рунге и Пашен виступили із заявою, що гелій складається із суміші двох газів - ортогелій и парагелій; один із них дає жовту лінію спектру, інший - зелену. Цей другий газ вони запропонували назвати астерієм (Asterium) от грец. — зоряний. Спільно із Треверсом Рамзай перевірив це твердження й довів, що воно помилкове, так як колір лінії гелію залежить від тиску газу.


Карл Давид Тольме Рунге
(1856–1927)

Луїс Карл Генріх Фрідріх Пашен
(1865–1947)

Морріс Вільям Треверс
(1872–1961)

Спектри атома Гелію були пояснені Гейзенбергом в 1926 р. Спектр залежить від взаємного напряму спінів електронів в атомі — атом з протилежно спрямованими спінами (що дає зелену лінію в оптичних спектрах) отримав назву «парагелій», з співнаправленними спінами (з жовтою лінією в спектрі) названий «ортогелієм».


Вернер Карл Гейзенберг
(1901–1976)

Шведські хіміки Пер Теодор Клеве і Нільс Абрахам Ленгле змогли виділити з клевеїту достатньо газу, щоб встановити атомну масу нового елемента. У 1896 році Генріх Кайзер, Зігберт Фрідлендер, а ще через два роки Едвард Белі остаточно довели присутність гелію в атмосфері.


Пер Теодор Клеве
(1840–1905)

Генріх Густав Йоханнес Кайзер
(1853–1940)

Досліджуючи різні речовини і мінерали, Рамзай виявив, що Гелій в них супроводжує Уран і Торій. Але тільки значно пізніше, в 1906 році, Ернест Резерфорд і Ройдс встановили, що альфа-частинки радіоактивних елементів являють собою ядра Гелію. Ці дослідження поклали початок сучасної теорії будови атома.

Ернест Резерфорд
Ернест Резерфорд
(1871 – 1937)

Тільки в 1908 році нідерландському фізику Гейке Камерлінг-Оннесу вдалося отримати рідкий гелій. Він використовував дроселювання (ефект Джоуля-Томсона), після того як газ був попередньо охолоджений в киплячому під вакуумом рідкому водні. Спроби отримати твердий гелій ще довго залишалися безуспішними навіть при температурі в 0,71 K, яких досяг учень Камерлінг-Оннеса — німецький фізик Віллем Хендрік Кеєзом. Лише в 1926 році, застосувавши тиск вище 35 атм і охолодивши стислий гелій в киплячому під розрідженням рідкому гелії, йому вдалося виділити кристали (1 см3 твердого гелію).


Схема установки отримання твердого гелію (В. Х. Кеєзом)


Гейке Камерлінг-Оннес
(1853–1926)

Віллем Хендрік Кеєзом
(1876–1956)

У 1932 році Кеєзом досліджував характер зміни теплоємності рідкого гелію з температурою. Він виявив, що близько 2,19 K повільний і плавний підйом теплоємності змінюється різким падінням, і крива теплоємності набуває форму грецької букви λ (лямбда). Звідси температурі, при якій відбувається стрибок теплоємності, присвоєно умовну назву «λ-точка». Більш точне значення температури в цій точці, встановлене пізніше, — 2,172 K. У λ-точці відбуваються глибокі і стрибкоподібні зміни фундаментальних властивостей рідкого гелію — одна фаза рідкого гелію змінюється в цій точці на іншу, причому без виділення прихованої теплоти; має місце фазовий перехід II роду. Вище температури λ-точки існує так званий гелій-I, а нижче її — гелій-II.


Графік залежності теплоємності рідкого гелію від температури.

У 1938 році радянський фізик Капиця Петро Леонідович відкрив явище надплинності рідкого гелію-II, яке полягає в різкому зниженні коефіцієнту в'язкості, внаслідок чого гелій тече практично без тертя.

Петро Леонідович Капиця
Петро Леонідович Капиця
(1894 – 1984)
Лауреат Ноберівської премії в фізики за 1978 р.

У 1938 році П. Л. Капіца виявив, що у гелію-II відсутня в'язкість (явище надтекучості за що отримав нобелівську премію з фізики в 1978 р. В гелію-3 надтекучість виникає лише при температурах нижче 0,0026 К.

Петро Леонідович Капіца про своє відкриття.

Лок'єр дав гелію ім'я, що відображає історію його відкриття (від грец. ἥλιος — сонце). Оскільки Локк'єр вважав, що виявлений елемент — метал, він використовував в латинській назві елементу закінчення «ium» (відповідає українському закінченню «ій»), яке зазвичай уживається в назві металів. Таким чином, гелій задовго до свого відкриття на Землі отримав ім'я, яке закінченням відрізняє його від назв решти інертних газів. За аналогією з іншими благородними газами логічно було б дати йому ім'я «геліон» («Helion»). У сучасній науці назва «геліон» закріпилася за ядром легкого ізотопу гелію — гелію-3.

Нобелівська премія з хімії 1904 присуджена Серу Вільяму Рамзаю "в знак визнання його заслуг у відкритті інертних газоподібних елементів у повітрі, і визначення їх місця в періодичній системі".



ПОШИРЕННЯ У ПРИРОДІ.

Поширення у Всесвіті.

Серед усіх елементів Гелій посідає друге місце за поширеністю у Всесвіті після Гідрогену — біля 23% за масою. Проте на планетах земної групи (Меркурій, Венера, Земля, Марс) Гелію мало. Практично весь Гелій Всесвіту утворився в перші кілька хвилин після Великого Вибуху в ході реакцій первинного нуклеосинтезу. В сучасному Всесвіті майже весь новий Гелій утворюється в результаті термоядерного синтезу з Гідрогену в надрах зірок. На Землі він утворюється в результаті альфа-розпаду важких елементів — Урану і Торію. Частина Гелію, що виник у результаті альфа-розпаду і мігрує крізь породи земної кори, захоплюється природним газом, концентрація гелію в якому може сягати до 8–16 % об.

Гелій утворюється з водню внаслідок термоядерної реакції. Саме термоядерні реакції є джерелом енергії для нашого Сонця та багатьох мільярдів інших зірок.


Ядерні процеси на сонці.

Гелій також присутній в різних середовищах планет:

  1. Нептун 19% ± 3,2%
  2. Уран 15,2% ± 3,3%
  3. Юпітер 10,2%
  4. Меркурій 6%
  5. Сатурн 3,25%
  6. Венера 12 ppm
  7. Земля 5,2 ppm

Нептун

Уран

Юпітер

Меркурій

Сатурн

Венера

Земля

Поширення в земній корі.

Серед елементів восьмої групи Гелій за кларком в земній корі посідає друге місце (після аргону). Вміст Гелію в атмосфері Землі (утворюється в результаті радіоактивного розпаду Ac, Th, U) — 5,27×10-4 % об. і 7,24×10-5 % за масою. Запаси Гелію в атмосфері, літосфері і гідросфері Землі оцінюються у 5×1014 м3.

Гелій в природному газі міститься в концентраціях як правило до 2% об. Дуже рідко зустрічаються скупчення природних газів, в яких вміст гелію сягає 8-16% об. Максимальна концентрація гелію відмічається в уран- і торійвмісних мінералах: клевеїті, фергусоніті, самарськіті, гадолініті, монациті (монацитові піски в Індії і Бразилії), торіаніті — від 0,8 до 10,5 л/кг.


Фергусоніт

Самарськіт

Гадолініт

Монацитовий пісок

Торіаніт

Всі природні гази, які містять гелій в концентраціях більших за 0,02% поділяються на чотири групи:

  1. бідні — концентрація гелію 0,02-0,05%;
  2. багаті — 0,05-0,30%;
  3. дуже багаті — 0,30-1,0%;
  4. унікально багаті — >1,0%.

У 2016 році норвезькі і британські вчені виявили поклади гелію в районі озера Вікторія в Танзанії. За приблизними оцінками експертів, обсяг запасів — 1,5 млрд кубічних метрів.



ОДЕРЖАННЯ.

В даний час гелій виділяють з природних газів, користуючись методом глибокого охолоджування (гелій зріджується важче за решту газів). Охолодження здійснюють дроселюванням в декілька стадій очищуючи гелій від CO2 та вуглеводнів. В результаті отримується суміш гелію, неону та водню. Цю суміш, тобто сирий гелій, (He — 70-90 % об.) очищають від водню (4-5 %) за допомогою CuO при 650–800 К. Кінцева очистка досягається охолодженням суміші, що залишилась, киплячим під вакуумом N2 і адсорбцією домішок на активованому вугіллі в адсорберах, що також охолоджуються рідким N2. Виробляють гелій Технічної чистоти (99,80 % за об’ємом гелій) та високої чистоти (99,985 %).

Гелій може бути перетворений на рідину при розширювальному охолодженні. Таке охолодження проводиться за допомогою детандера.


Зріджувач гелію (детандер) потужністю 700 л/год створений в НВО "Геліймаш". Оренбурзький газопереробний завод.

Родовища таких газів є в Росії, США, Канаді і ПАР. Гелій міститься також в деяких мінералах (монациті, торіаніті й інших), при цьому з 1 кг мінералу при нагріванні можна виділити до 10 л гелію.

Для транспортування газоподібного гелію використовуються сталеві балони коричневого кольору, що поміщаються в спеціалізовані контейнери. Для перевезення можна використовувати всі види транспорту при дотриманні відповідних правил перевезення газів.


Балони з гелієм.

Рідкий гелій перевозять в спеціальних транспортних посудинах (Посудина Дьюара) типу СТГ-10, СТГ-25, СТГ-40 і СТГ-100 світло-сірого кольору об'ємом 10, 25, 40 і 100 літрів відповідно. При виконанні певних правил транспортування може використовуватися залізничний, автомобільний та інші види транспорту. Посудини з рідким гелієм повинні транспортуватися і зберігатися у вертикальному положенні.


Дві посудини Дьюара по 250 л з рідким гелієм.

Гелій в посудинах Дьюара завжди зберігається під невеликим тиском, за рахунок природного випаровування рідини - це дозволяє в разі невеликої негерметичності не допустити забруднення гелію снігом з повітря. Надлишковий тиск стравлюється через клапан. На практиці, так як гелій досить дорогий, то щоб газ не випускати в атмосферу, на головній частині дьюара розміщується сполучна частина для під'єднання дьюара до гелієвої мережі, по якій газоподібний гелій збирається для повторного використання. Як правило, на цьому ж вузлі кріпиться манометр для контролю тиску і аварійний клапан.

Гелієві дьюари перевертати не можна, для переливання вмісту застосовують спеціальні сифони.

Гелій має дуже низьку теплоту випаровування (в 20 разів менше, ніж у водню), але зате високу теплопровідність. Тому до якості теплоізоляції гелієвих дьюар пред'являються високі вимоги. При пошкодженні вакуумної ізоляції (особливо, якщо у порожнину потрапляє гелій) рідина так бурхливо скипає, що дьюар може лопнути (вибухнути). Як правило, для зниження втрат гелію на випаровування, використовується «азотна сорочка» — безпосередньо в вакуумній порожнини посудини Дюара розташована ще одна оболонка, яка охолоджується киплячим рідким азотом (температура 77К). За рахунок цього вдається істотно скоротити тепловий обмін між гелієм і атмосферою.



Алотропія та ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ.

Проста речовина гелій — нетоксична, не має кольору, запаху і смаку. При нормальних умовах — це одноатомний газ. Його точка кипіння (T = 4,215 K для 4He) найменша серед всіх простих речовин; твердий гелій отриманий лише при тисках вище 25 атмосфер — при атмосферному тиску він не переходить в тверду фазу навіть при вкрай близьких до абсолютного нуля температурах. Екстремальні умови також необхідні для створення нечисленних хімічних сполук гелію, всі вони нестабільні при нормальних умовах.

При нормальних умовах гелій поводиться практично як ідеальний газ.

За нормальних умов густина гелію складає 0,17847 кг/м3. Тобто він значно легший за повітря.

ВІДЕО: Повітряна кулька з гелієм.

Переглянути відео

При пропусканні струму через заповнену гелієм трубку спостерігаються розряди різних кольорів, що залежать головним чином від тиску газу в трубці. Зазвичай видиме світло спектра гелію має жовте забарвлення. У міру зменшення тиску відбувається зміна кольорів — рожевого, оранжевого, жовтого, яскраво-жовтого, жовто-зеленого та зеленого. Це пов'язано з присутністю в спектрі гелію декількох серій ліній, розташованих в діапазоні між інфрачервоної та ультрафіолетової частинами спектра, найважливіші лінії гелію у видимій частині спектру лежать між 706,52 нм і 447,14 нм. Зменшення тиску призводить до збільшення довжини вільного пробігу електрона, тобто до зростання його енергії при зіткненні з атомами гелію. Це призводить до переведення атомів у збуджений стан з більшою енергією, внаслідок чого і відбувається зміщення спектральних ліній від червоного до фіолетового краю видимого спектру.


Розрядна трубка з гелієм

Гелій запаяний в скляній ампулі світиться під дією сильного електричного поля.

Гелій менш розчинний у воді, ніж будь-який інший відомий газ. В 1 л води при 20 °C розчиняється близько 8,8 мл (9,78 при 0 °C, 10,10 при 80 °C), в етанолі — 2,8 (15 °C), 3,2 (25 °C). Швидкість його дифузії крізь тверді матеріали в три рази вище, ніж у повітря, і приблизно на 65% вище, ніж у водню.

Рідкий гелій це безбарвна прозора рідина, що кипить при атмосферному тиску при температурі 4,2 К (рідкий 4Не). Густина рідкого гелію при температурі 4,2 К становить 0,13 г/см3. Має малий коефіцієнт заломлення, через що його важко побачити. При нормальному тиску гелій не твердне навіть при дуже низькій температурі. Твердий гелій в α-фазі вдається отримати лише при тиску вище 25 атм.

Рідкий гелій — квантова рідина (бозе-рідина), тобто рідина, в макроскопічному обсязі якої проявляються квантові властивості складових її атомів. Квантові ефекти істотні при дуже низьких температурах.


Рідкий гелій.

ВІДЕО: Рідкий гелій.

Переглянути відео

Вище температури 2,17 К 4Не поводиться як звичайна кріорідина, тобто кипить, виділяючи бульбашки газу. При досягненні температури 2,17 К (при тиску парів 0,005 МПа — так звана λ-точка) рідкий 4Не зазнає фазовий перехід другого роду, що супроводжується різкою зміною ряду властивостей: теплоємності, в'язкості, густини та ін. У рідкому гелії при температурі нижче температури переходу одночасно співіснують 2 фази, Не I і Не II які сильно відрізняються за властивостями.


Рідкий гелій при температурі 4,2 К і тиску 1 атм кипить повільно.


λ-точка переходу: як рідина охолоджується до 2,17 К, кипіння стає сильніше на мить, а потім, повністю припиняється. В надтекучому стані, теплопровідність дуже велика. Це викликає нагрівання в товщі рідини, яке передається на поверхню так швидко, що випаровування відбувається тільки на вільній поверхні рідини, отже, бульбашок газу в рідині утворюється.


Надтекуча фаза при температурі нижче 2,17 К (без видимого кипіння).

Гелій II

Фазовий перехід в гелії добре помітний, він проявляється в тому, що кипіння припиняється, рідина стає повністю прозорою. Різниця в поведінці пояснюється надзвичайно високою теплопровідністю надтекучої фази (в багато мільйонів разів вище, ніж в Не I). При цьому в'язкість нормальної фази залишається практично незмінною.

Для Не II характерна надтекучість — здатність протікати без тертя через вузькі (діаметром менше 100 нм) капіляри і щілини. Відносний вміст Не II зростає з пониженням температури і досягає 100% при температурі абсолютного нуля — з цим були пов'язані спроби отримання наднизьких температур пропусканням рідкого гелію через дуже тонкий капіляр, через який пройде тільки надтекуча компонента. Однак, надтекуча компонента не може переносити тепло. Цю властивість відкрито в 1938 році П. Л. Капіцею.


Надтекучість рідкого гелію. Гелій "виповзає" по стінках із посудини.

ВІДЕО: Надплинність рідгого гелію.

Переглянути відео

ДРУГИЙ ЗВУК.

Гелій III

Рідкий гелій-3 це квантова фермі-рідина. У таких системах надплинність може здійснюватися лише за певних умов.

Надтекучість такого роду здійснюється для електронів в деяких металах і носить назву надпровідності. Аналогічна ситуація має місце в рідкому 3He. Властивості фермі-рідини можна описати як властивості газу квазічастинок-ферміонів з ефективною масою приблизно в 3 рази більшою, ніж маса атома 3He. Сили притягання між квазічастинками в 3He дуже малі, лише при температурах порядку декількох мК в 3He створюються умови для виникнення надтекучості. Відкриттю надтекучості у 3He сприяло освоєння ефективних методів отримання низьких температур — ефекту Померанчука і магнітного охолодження. З їх допомогою вдалося з'ясувати характерні особливості діаграми стану 3He при наднизьких температурах.

Твердий гелій — кристалічна прозора речовина, причому границю між твердим та рідким гелієм важко виявити, тому що їх рефракції близькі. Густина твердого гелію дуже мала, вона складає 0,187 г/см3 (менше 20% від густини льоду при -273 °C). Для утворення твердого 3He необхідно ще більш високий тиск (29 атм) і ще більш низька температура (0,3 К). Густина його ще менша.


Кристал гелію з бульбашками рідини. Блакитний - колір фону


ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ.

Гелій — найменш хімічно активний елемент восьмий групи таблиці Менделєєва (інертні гази). Багато сполук гелію існують тільки в газовій фазі у вигляді так званих ексимерних молекул, у яких стійкі збудженні електронні стани і нестійкий основний стан. Гелій утворює двоатомні молекули He2+, фторид HeF, хлорид HeCl (ексимерні молекули утворюються при дії електричного розряду або ультрафіолетового випромінювання на суміш гелію з фтором або хлором).

Гелій може утворювати такі сполуки з вольфрамом, йодом, фтором, сіркою і фосфором, коли вони піддається впливу електричного тліючого розряду, або ж є плазмою з іншої причини. Сполуки HeNe, HgHe10 і WHe2 та молекулярні іони Не22+ HeH+, і HeD+ були створені таким чином. Цей метод також дозволяє одержання нейтральних Не2 молекул, а також HgHe.

Відома хімічна сполука гелію LiHe7.

Гелій був поміщений всередину порожнистих карбонових молекул (фулеренів) при нагріванні під високим тиском. Ендоедральні молекули, що утворюються стійкі до високих температур. Коли хімічні похідні цих фулеренів утворюються гелій залишається всередині. Хоча атоми гелію не приєднані ковалентними або іонними зв'язками, ці речовини мають різні властивості і певний склад, як і всі стехіометричні хімічні сполуки.

Структурно-схематична формула та стержнева модель молекули He@C60.

ВИКОРИСТАННЯ.

Гелій використовують:

Гелій — зручний індикатор для геологів. За допомогою гелієвої зйомки можна визначати на поверхні Землі розташування глибинних розломів.

Рідкий гелій використовується:


Біологічна роль та фізіологічна дія

На даний момент біологічна роль не з'ясована.

Інертні гази мають фізіологічну дію, яка проявляється в їх наркозному впливі на організм. Наркозний вплив гелію (і неону) при нормальному тиску в дослідах не реєструється, в той час як при підвищенні тиску виникають симптоми «нервового синдрому високого тиску» (НСВТ).

Вміст гелію у високих концентраціях у вдихуваному повітрі може викликати запаморочення, нудоту, блювоту, втрату свідомості і смерть від асфіксії (в результаті кисневого голодування). Аналогічний ефект часто надає одноразовий вдих чистого гелію, наприклад, з кульки з гелієм. Як і при вдиханні інших інертних газів, через відсутність смаку і запаху, часто відбувається несподівана втрата свідомості при вдиху великих концентрацій.

При вдиханні гелію тембр голосу стає тонким, схожим на крякання качки. Більш висока, ніж у повітрі, швидкість звуку в гелії при інших рівних умовах (наприклад, температурі) збільшує значення частоти резонансу голосового тракту (як ємності, наповненої газом).

ЗМІНА ЛЮДСЬКОГО ГОЛОСУ.

Вдихання чистого гелію може бути небезпечно для здоров'я. 28 січня 2015 під час запису розважального телевізійного шоу 3B Junior Startdust Shoji 12-річна учасниця японської дитячої ідол-групи 3B Junior (ім'я дівчинки не називається), виконуючи ігрове завдання змінити голос за допомогою гелію, знепритомніла й була госпіталізована. Інцидент був оприлюднений на зібраній телекомпанією TV Asahi екстреній прес-конференції тільки тиждень потому, 4 лютого. Як було повідомлено, дівчинка досі перебувала в стані коми, хоча і є ознаки поліпшення стану — вона водить очима і ворушить кінцівками. Лікарі діагностували у пацієнтки емболію судин головного мозку. Як з'ясувалося, газ був промаркований як тільки для дорослих, але співробітники телекомпанії не звернули на це уваги. Поліція почала розслідування за фактом нехтування заходами безпеки.

ВІДЕО: вТРАТА СВІДОМОСТІ ПІД ВПЛИВОМ ГЕЛІЮ.

Переглянути відео



Список використаних джерел

СПИСОК ДЖЕРЕЛ.