БЕРИЛІЙ

Beryllium


4 Берилій
Be 9,0122
1s22s2

Берилій утворює просту речовину берилій – Be.








Берилій
Берилій


ІСТОРІЯ ВІДКРИТТЯ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ.

Мінерали, що містять берилій (дорогоцінні камені), — берили, смарагд, аквамарин тощо — відомі з глибокої давнини. Деякі з них добувалися на Синайському півострові ще в XVII в. до н. е.

Дельта Нілу та Сінайський півострів
Дельта Нілу та Сінайський півострів (фотографія із космосу).

Мінерал берил, який містить берилій, був відомий, принаймні ще за династії Птолемеїв в Єгипті. У першому столітті нашої ери, римський натураліст Пліній Старший згадав у своїй енциклопедії природної історії, що берил і смарагд («Смарагдус») були схожі.

Пліній Старший
Пліній Старший
(Гай Пліній Секунд)
(23–79)
Уявний портрет XIX століття. (Прижиттєвого зображення не збереглося.)

У Стокгольмському папірусі (III ст.) описуються способи виготовлення підроблених каменів. Назва берил зустрічається у грецьких і латинських (Beryll) античних письменників і в давньоруських творах, наприклад в "Изборнике Святослава" 1073 р., де берил фігурує під назвою "віруліон".

Дослідження хімічного складу дорогоцінних мінералів цієї групи почалося, лише в кінці XVIII ст. з настанням хіміко-аналітичного періоду.

Ранні аналізи смарагдів і берилів провели Мартін Генріх Клапрот, Торберн Улаф Бергман, Франц Карл Ахард і Іоганн Яків Біндгейм виявили подібні елементи, що призвело до помилкового висновку, що обидві речовини є силікатами алюмінію.

Мартін Генріх Клапрот
Мартін Генріх Клапрот
(1743–1817)
Торберн Улаф Бергман
Торберн Улаф Бергман
(1735–1784)
Франц Карл Ахард
Франц Карл Ахард
(1753–1821)

В кінці XVIII ст. відомий мінералог абат Аюї звернув увагу на повну схожість кристалічної будови берилу з Лімож і смарагду з Перу. Аюї замовив проведення хімічного аналізу мінералів у хіміка Воклена. Коли у 1797 році Воклен, займаючись порівняльним аналізом та з'ясовуванням загальних особливостей хімічного складу двох дорогоцінних каменів берилу і смарагду, отриманих від Рене-Жюст Аюї, він виявив присутність оксиду невідомого хімічного елемента. Той був схожий на оксид алюмінію (глинозем), проте мав деякі відмінності. Оксид розчинявся у вуглекислому амонії (оксид алюмінію такою властивістю не володів), сірчанокисла сіль даного елементу не утворювала галунів з сірчанокислим калієм (а сірчанокисла сіль алюмінію такі галуни утворює). Використовуючи різницю у властивостях оксидів Воклен розділив оксид алюмінію та оксид невідомого елемента.

Рене-Жюст Аюї
Рене-Жюст Аюї
(1743–1822)
Луї Ніколя Воклен
Луї Ніколя Воклен
(1763–1829)

Після того, як оксид був отриманий, тривалий час не вдавалося виділити чистий берилій. Лише через три десятиліття, в 1828 році Велер Фрідріх в Німеччині і незалежно від нього Антуан Олександр Брут Бюссі у Франції отримали порошокоподібний металевий берилій, методом взаємодії металічного калію з берилій хлоридом, правда в дуже невеликих кількостях:

BeCl2 + 2K → 2KCl + Be

Проте внаслідок наявності великої кількості домішок його не вдавалося виплавити. І врешті решт майже через 70 років у 1898 році французький хімік П. Лебо, піддавши електролізу берилієво-фтористий натрій, отримав достатньо чисті металічні кристали берилію.

Фрідріх Велер
Фрідріх Велер
(1800–1882)
Антуан Александр Брутус Бюссі
Антуан Александр Брутус Бюссі
(1794–1882)
Поль Марі Альфред Лебо
Поль Марі Альфред Лебо
(1868–1959)

Після того як Воклен в 1897 році відкрив берилієву землю, він опублікував роботу в науковому журналі «Annales de chimie», редактор якого, запропонував для неї назву «гліцина» від грец. γλυμυς — солодка, через те що її деякі солі, які отримав Воклен під час своїх дослідів, мали солодкий смак. Новий елемент, що міститься в цій землі, відповідно було названо «глюциній» (Glucinium).

Але хіміки Мартін Генріх Клапрот та Андерс Ґустав Екеберг, будучи противниками найменування нових елементів за випадковими властивостями їх сполук, та маючи вплив у науковому середовищі, порахували, що дана назва невдала, мотивуючи тим що солодким смаком володіють сполуки й інших елементів (наприклад солі ітрію), і у їхніх роботах «земля», відкрита Вокленом, називається берилієвою, а відповідно хімічний елемент має назву «берилій» (Beryllium).

Андерс Ґустаф Екеберг
Андерс Ґустаф Екеберг
(1767–1813)

Сучасна назва «берилій» походить від назви напівдорогоцінних каменів берилів (грец. βήρυλλος), назва яких у свою чергу походить ймовірно зі слова на санскриті «वैडूर्य» (vaidurya), яке і свою чергу походить від назви сучасного міста Белур (Веллуру) що в Південній Індії, неподалік Мадраса, де з давніх часів були відомі родовища берилів (а саме смарагдів).

Назва "берил", ймовірно, в перекладі з санскриту वैडूर्य Vaidurya -, який має походження дравідійське,  може бути виведена з назви сучасного міста Белур (Веллуру) в Південній Індії, неподалік Мадраса; з давніх часів в Індії були відомі родовища смарагдів.

Місто Белур в Індії
  Белур
Місто Белур в Індії

Тим не менш, в науковій літературі XIX століття, Аж до 60-х років, берилій часто-густо називається «гліцієм», «гліцинієм» або «глюцинієм» (і супроводжується хімічним символом "Gl"). Нині ця назва збереглася тільки у Франції.

Цікаво відзначити, що з пропозицією називати елемент-№4 берилієм ще в 1814 році виступав харківський професор Федір Іванович Гізе.



ПОШИРЕННЯ У ПРИРОДІ.

Типово рідкісний літофільний елемент. Середній вміст Берилію в земній корі складає 3.8 г/т (2,6×10–4% за масою), в морській воді 6×10-7 мг/л (надзвичайно низький). Його присутність збільшується від ультраосновних (0,2 г/т) до кислих (5 г/т) та лужних (70 г/т) порід. Зазвичай Берилій зустрічається як незначна домішка в різних мінералах земної кори. Основна маса Берилію в магматичних породах пов'язана з плагіоклазами, де Берилій заміщає Силіцій. Проте найбільші його концентрації характерні для деяких темнокольорових мінералів і мусковіту (десятки, рідше сотні г/т). У лужних пегматитах Берилій встановлюється в невеликих кількостях у складі рідкісних мінералів: евдидиміту, чкаловіту, анальциму і лейкофану, де він входить в аніону групу. І все ж, якщо в лужних породах Берилій майже повністю розсіюється, то при формуванні кислих гірських порід він може накопичуватися в постмагматичних продуктах — пегматитах та пневматоліто-гідротермальних родовищах (тобто родовищах, що утворилися в результаті взаємодії високотемпературних парів і розчинів з певними типами гірських порід). Постмагматичні розчини виносять Берилій з магми у вигляді флуорвмісних еманацій і комплексних сполук в асоціації з Вольфрамом, Станумом, Молібденом і Літієм. У кислих пегматитах утворення значних скупчень Берилію пов'язано з процесами альбітизації і мусковітизації.

Відомо більше 50 власне берилієвих мінералів, але тільки 6 з них вважаються більш-менш поширеними: берил (Al2Be3Si6O18), хризоберил (Al2BeO4), бертрандит (Be4Si2O7(OH)2), фенакіт (Be2SiO4), гельвін (Ме4[BeSiO4]3S, де Ме — Mn, Fe, Zn.), даналіт (Fe2+4Be3(SiO4)3S). Промислове значення має в основному берил.

Різновиди берилу
Різновиди берилу
Al2[Be3(SiO3)6]

s
Різновиди хризоберилу Хризоберил
Різновиди хризоберилу
BeAl2O4
Бертрандит
Бертрандит
Be4(OH)2[Si2O7]
Фенакіт
Фенакіт
Be2SiO4
Гельвін
Гельвін
Mn4[(BeSiO4)3S]
Даналіт
Даналіт
Fe2+4Be3(SiO4)3S

Берилій утворює власні мінерали також і у пегматитах, але частина його (бл. 10%) знаходиться в ізоморфній формі в породотвірних і другорядних мінералах (мікрокліні, альбіті, кварці, слюдах, та ін.). А серйозне промислове значення набув поки тільки один берил, відомий людині з глибокої давнини. Берили зустрічаються в гранітних пегматитах, наявних майже у всіх країнах земної кулі. Це красиві, в основному зеленуваті кристали, що досягають іноді дуже великих розмірів. Відомі берили-гіганти вагою до тонни і завдовжки до 9 метрів.

Мікроклін
Мікроклін
K[AlSi3O8]
Альбіт
Альбіт
Na[AlSi3O8]
Кварц
Кварц
SiO2
Різновид слюди — флоголіт
Різновид слюди — флоголіт
KMg3[AlSi3O10(OH)2]

Берил - подвійний силікат берилію та алюмінію; зустрічається у вигляді призматичних кристалів, іноді великих (окремі кристали досягають довжини 6 м при вазі 10-12 кг). Колір залежить від домішок, найчастіше жовтуватий, зеленуватий, блакитний, буруватий. Деякі з різновидів берилу відносяться до коштовних каменів.

Деякі різновиди берилу вважаються дорогоцінними каменями: аквамарин — блакитний, зеленувато-блакитний; смарагд — густо-зелений, яскраво-зелений; геліодор — жовтий. Відомі ряд інших різновидів берилу, що розрізняються забарвленням (темно-сині, рожеві, червоні, блідо-блакитні, безбарвні та ін.), всі вони мають подібний хімічний склад — Be3Al2(SiO3)6, а колір їм надають домішки різних елементів. В даний час їх навчилися синтезувати штучно.

Аквамарин
Аквамарин
Al2Be3[Si6O18]
Огранений аквамарин
Огранений аквамарин
 
Смарагд
Смарагд
Be3Al2(SiO3)6
Геліодор
Геліодор
Be3Al2(SiO3)6

ПРО СМАРАГДИ ...

Родовища мінералів берилію присутні на території Бразилії, Аргентини, Африки, Індії, Росії (Бурятія, Сибір) та ін.

Найвідоміші СМАРАГДИ


ОДЕРЖАННЯ.

Добування берилію з його природних мінералів (в основному берилу) включає декілька стадій, при цьому особливо важливо відокремити берилій від схожого за властивостями і супутнього берилію в мінералах — алюмінію.

Основним методом виробництва берилію є відновлення його фториду металевим магнієм при 900-1300 °C:

BeF2 + Mg → Be + MgF2

При цьому фторид отримують з гідроксиду, а гідроксид з берилієвого концентрату. Вже перший прогін цих технологічних сходів складається з декількох ступенів: концентрат піддають термообробці, подрібненню, потім на нього послідовно діють сірчаною кислотою, водою, розчинами аміаку і їдкого натру, спеціальними комплексоутворювачами. Одержаний берилат натрію гідролізують, і на центрифузі відокремлюють гідроокис. Гідроокис перетворюється на фторид теж лише після кількох операцій, кожна з яких досить складна і трудомістка. Відновлення магнієм йде при температурі 900 °C, хід процесу ретельно контролюється. Важлива деталь: тепло, що виділяється в реакції, поглинається з тією ж швидкістю, що і виділяється. Отриманий рідкий метал виливають у графітові виливниці, але він забруднений шлаком, і тому його ще раз переплавляють у вакуумі.

Нижче наведено відео реакції магнійтермії з берилій хлоридом. Спочатку із берилій оксиду онржують берилій хлорид, а потім, з нього, берилій.

ВІДЕО: Одержання берилію в лабораторних умовах

Переглянути відео

За іншим методом можна також, наприклад, сплавити берил з гексафлуоросилікатом натрію Na2SiF6:

Be3Al2(SiO3)6 + 12Na2SiF6 → 6Na2SiO3 + 2Na3AlF6 + 3Na2[BeF4] + 12SiF4

В результаті сплаву утворюються кріоліт Na3AlF6 — погано розчинна у воді сполука, а також розчинний у воді флуороберилат натрію Na2[BeF4]. Його далі вилуговують водою. Для глибшого очищення берилію від алюмінію застосовують обробку отриманого розчину карбонатом амонію (NH4)2CO3. При цьому алюміній осідає у вигляді гідроксиду Al(OH)3, а берилій залишається в розчині у вигляді розчинного комплексу (NH4)2[Be(CO3)2]. Цей комплекс потім розкладають до оксиду берилію ВеО при прожаренні:

(NH4)2[Be(CO3)2] → BeO + H2O + 2NH3↑ + 2CO2

Інший метод очищення берилію від алюмінію базується на тому, що оксиацетат берилію Be4O(CH3COO)6, на відміну від оксиацетату алюмінію [Al3O(CH3COO]+CH3COO-, має молекулярну будову і легко сублімується при нагріванні.

Відомий також спосіб переробки берилу, в якому спочатку берил обробляють концентрованою сірчаною кислотою при температурі 300 °C, а потім сплав вилуговують водою. Сульфати алюмінію і берилію при цьому переходять в розчин. Після додавання до розчину сульфату калію K2SO4 алюміній видаляють з розчину у вигляді алюмокалієвого галуну KAl(SO4) 2·12H2O. Подальше очищення берилію від алюмінію проводять так само, як і в попередньому методі.

Існує й такий спосіб переробки берилу. Роздрібнений берил змішують з вуглецем (сажею) і прожарюють у струмені хлору (при цьому леткі хлориди кремнію та алюмінію вилітають, а берилію хлорид залишається):

Be3Al2(SiO3)6 + 18C + 18Cl2 → 3BeCl2 + Al2Cl6↑ + 6SiCl4↑ + 18CO↑

Нарешті, відомий і такий спосіб переробки берилу. Вихідний мінерал спочатку сплавляють з поташем K2CO3. При цьому утворюються берилат K2BeO2 і алюмінат калію KAlO2:

Be3Al2(SiO3)6 + 10K2CO3 → 3K2BeO2 + 2KAlO2 + 6K2SiO3 + 10CO2

Після вилуговування водою отриманий розчин підкислюють сірчаною кислотою. В результаті в осад випадає кремнієва кислота. З фільтрату далі вилучають алюмокалієвий галун, після чого в розчині з катіонів залишаються тільки йони Ве2+.

З отриманого тим або іншим способом берилій оксиду ВеО потім отримують флуорид, з якого магнійтермічним методом відновлюють металевий берилій.

BeF2 + Mg → MgF2 + Be

Металевий берилій можна приготувати також електролізом розплаву BeCl2 і NaCl при температурах біля 350 °C. Вихідні солі берилію виділяють при переробці берилієвої руди. Отриманий метал переплавляють у вакуумі.

Берилій високої чистоти одержують шляхом електролізу хлориду або фториду берилію:

BeCl2 ————450 °CЕлектроліз Be + Cl2

Для новітньої техніки й особливо для ядерної енергетики потрібний берилій надзвичайно високої чистоти. Глибоку очистку берилію здійснюють різними методами. Найосновніші з них: перегонка берилію у вакуумі, анодне рафінування і зонна плавка в електронно-променевих печах.

Через труднощі одержання якісних виливків, заготовки для виробів з берилію готують методами порошкової металургії. Берилій подрібнюють в порошок і піддають гарячому пресуванню у вакуумі при 1140-1180 °С. Прутки, труби та інші профілі отримують витискуванням при 800-1050 °С (гаряче витискування) або при 400-500 °С (тепле витискування). Листи з берилію отримують прокаткою гарячепресованих заготовок або видавлених смуг при 760-840 °С. Застосовують і інші види обробки — кування, штампування, волочіння. При механічній обробці берилію користуються твердосплавним інструментом.

ВІДЕО: Виробництво берилію в США (штат Юта)

Переглянути відео

ВІДЕО: Виробництво берилію в Росії

Переглянути відео

У вигляді простої речовини в XIX столітті берилій отримували дією калію на безводний хлорид берилію:

BeCl2 + 2K → Be + 2KCl

А трохи пізніше — електролізом розплаву флуороберилату барію Ba[BeF4]:

Ba[BeF4] → BaF2 + Be + F2


Алотропія та ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ.

Кулька з берилію
Кулька з берилію

Берилій — легкий (в півтора рази легше алюмінію), твердий (один із найтвердіших металів у чистому вигляді (5,5 балів за Моосом) (поступається тільки іридію, осмію, вольфраму і урану) (їм можна різати скло)), відносно міцний (модуль пружності — 300 ГПа (у сталей — 200–210 ГПа)), але водночас дуже крихкий метал сріблясто-сірого кольору. В берилії дуже добре поширюються звукові хвилі — 12600 м/с, що в 2–3 рази більше, ніж в інших металах. До температури 1277 °C існує стійкий α-Ве (гексагональна-щільноупакована ґратка), а при температурах, що передують плавленню металу (1277–1287 °C) переходить в β-Be з кубічною ґраткою. Берилій має найбільшу зі всіх металів теплоємність, високу теплопровідність, низький електроопір; коефіцієнт лінійного розширення 10,3–131 (25–100 °C); межа міцності берилію при розтягуванні 200–550 Мн/м2 (20–55 кгс/мм2), подовження 0,2–2%. Ці властивості залежать від якості і структури металу і помітно змінюються з температурою. Механічні властивості берилію залежать від чистоти металу, величини зерна і текстури, яка визначається характером обробки. Обробка тиском приводить до певної орієнтації кристалів берилію, виникає анізотропія, і стає можливе поліпшення властивостей. Механічні властивості в напрямку, перпендикулярному витяжці, майже не змінюються. Температура переходу берилію з крихкого стану в пластичний 200–400 °C. Виходить що берилій володіє одночасно і легкістю, і міцністю, і теплостійкістю.

На повітрі активно покривається стійкою оксидною плівкою BeO.

Берилій покритий оксидною плівкою
Берилій покритий оксидною плівкою.

З'ясовано, що його відрізняє малий перетин захоплення нейтронів і великий перетин їх розсіювання. Іншими словами, берилій (а також його оксид) розсіює нейтрони, змінює напрямок їх руху і уповільнює їх швидкість до таких величин, при яких ланцюгова реакція може протікати більш ефективно. На всіх цих властивостях ґрунтується застосування берилію в атомній техніці — він один з найнеобхідніших їй елементів.



ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ.

Для берилію характерна тільки один ступінь окиснення +2. Відповідний гідроксид амфотерний, причому як основні (з утворенням Be2+), так і кислотні (з утворенням [Be(OH)4]2-] властивості виражені слабо.

За багатьма хімічними властивостями берилій схожий більше на алюміній, ніж на магній (прояв "діагональної подібності").

Взаємодія з неметалами.

Водночас металевий берилій при кімнатній температурі відносно мало реакційноздатний (компактний берилій дуже стійкий проти корозії), і тому при кімнатній температурі берилій реагує помітно тільки з фтором, а при невеличкому нагріванні і з хлором, утворюючи фторид та хлорид відповідно:

Be + F2 = BeF2
Be +Cl2 = BeCl2.

Металічний берилій має відносно низьку реакційну здатність при кімнатній температурі. У компактному вигляді він не реагує з водою і водяною парою навіть при температурі червоного розжарювання і не окиснюється повітрям до 600 °C. Порошок берилію при підпалюванні горить яскравим полум'ям, при цьому утворюються оксид і нітрид.

2Be + O2 = 2BeO
3Be + N2 = Be3N2

З воднем берилій не реагує.

Мілкодисперсний порошок берилію може згоряти в парах сірки, селену, телуру:

Be + S =BeS
Be + Se = BeSe
Be + Te = BeTe

Берилій взаємодіє з азотом при температурі вище 650 °С:

3Be + N2 = Be3N2.

Вуглець з берилієм утворює карбід Ве2С при 1700 °C.

2Be + C = Be2C

Взаємодія з бінарними сполукми.

З водою та водяною парою берилій у компактному вигляді завдяки оксидній плівці не реагує навіть при температурі червоного розжарювання, хоча знаходиться в ряду стандартних потенціалів значно лівіше водню.

Вище 600 °C берилій реагує з сірководнем:

Be + H2S = BeS + H2

Аміак взаємодіє з берилієм при температурі вище 1200 °C з утворенням нітриду Be3N2:

3Be + 2NH3 = Be3N2 + 3H2

Взаємодія з кислотами.

Берилій легко розчиняється в розбавлених водних розчинах кислот (хлоридної, сульфатної, нітратної), проте холодна концентрована нітратна кислота пасивує метал.

Be + 2HCl = BeCl2 + H2

ВІДЕО: Взаємодія берилію з хлоридною кислотою

Переглянути відео

Be + H2SO4 = BeSO4 + H2
3Be + 8HNO3 = 3Be(NO3)2 + 2NO↑ + 4H2O

Взаємодія з лугами.

Реакція берилію з водними розчинами лугів супроводжується виділенням водню і утворенням гідроксоберілатів:

Be + 2NaOH + 2H2O = Na2[Be(OH)4] + H2

ВІДЕО: Взаємодія берилію з розчином натрій гідроксиду

Переглянути відео

При проведенні реакції з розплавом лугу при 400-500 °C утворюються берилати (діоксоберіллати):

Be + 2NaOH = Na2BeO2 + H2

Розплавлений берилій дуже реакційноздатний, він взаємодіє з більшістю оксидів, нітридів, сульфідів і карбідів. І тому поки єдино придатним матеріалом на тиглі для плавки берилію слугує оксид берилію.



ВИКОРИСТАННЯ.

В металургії.

Плоскогубці з берилієвюї бронзи
Плоскогубці з берилієвюї бронзи (не створюють іскор).

Авіаційна та аерокосмічна техніка.

Ядерна енергетика.

Рентгенотехніка.

Берилієве вікно між 
		вакуумною камерою і рентгенівським мікроскопом
Квадратна берилієва жерсть встановлена в сталевий корпус, який буде використовуватися як вікно між вакуумною камерою і рентгенівським мікроскопом. Берилій має високу прозорість для рентгенівських променів.

Оптичні прилади.

Вибухові речовини.

Акустика.

Різне.



Біологічна роль та фізіологічна дія

Берилій виявлений у рослинах, які ростуть на берилієвмістих ґрунтах, а також в тканинах і кістках тварин. Вміст берилію в ґрунтах коливається від 2×10-4 до 1×10-3%, в золі рослин близько 2×10-4%. У тварин берилій розподіляється у всіх органах і тканинах, в золі кісток міститься від 5×10-4 до 7×10-3% берилію. Його вміст в організмі середньої людини (маса тіла 70 кг) становить 0,036 мг, щоденне надходження з їжею — близько 0,01 мг. Близько 50% засвоєного твариною берилію виділяється з сечею, близько 30% поглинається кістками, 8% виявлено в печінці та нирках.

Близько 35 мкг берилію міститься в людському тілі.

Біологічне значення берилію мало з'ясовано. Воно визначається його участю в обміні Mg і Р в кістковій тканині. І якщо для рослини берилій відносно нешкідливий, то для тварин багато летючих та розчинних сполук берилію, а також пил, що містить берилій і його сполуки, дуже токсичні. Так при надлишку в раціоні солей берилію відбувається зв'язування в кишечнику іонів фосфорної кислоти в розчинний фосфат берилію. Активність деяких ферментів (лужної фосфатази, аденозинтрифосфатази) починає гальмуватись вже при малих концентраціях берилію. Таким чином постійно «викрадаючи» фосфати, берилій тим самим сприяє ослабленню кісткової тканини — що призводить до нестачі фосфору та може спровокувати не виліковну вітаміном D хворобу — «берилієвий рахіт». Зустрічається він в основному у тварин в біогеохімічних провінціях, багатих берилієм.

Берилій також заміщає у ферментах магній і володіє яскраво вираженою алергічною і канцерогенною дією. Вдихання його, та його багатьох сполук з атмосферного повітря може призвести до запальних процесів на шкірі та/або важкого захворювання органів дихання, як бериліоз. При короткочасному вдиханні великих концентрацій розчинних сполук берилію виникає гострий бериліоз, що є подразненням дихальних шляхів, іноді супроводжується набряком легенів і задухою. Є і хронічний різновид бериліозу, для якого характерні менш різкі симптоми, але більш великі порушення у функціях всього організму. Слід зазначити, що ці захворювання можуть виникнути через 10-15 років після припинення контакту з берилієм, і тому за таку підступну й згубну дію на живі організми берилій деколи називають «повзучою смертю». Для лікування бериліозу застосовують найчастіше хімічні сполуки, що зв'язують іони берилію і сприяють їх виведенню з організму.

Бериліоз супроводжується подразненням і запаленням дихальних шляхів, у легенях виникає безліч незагойних ран, носовими кровотечами, утруднюється дихання.

Для повітря ГДК в перерахунку на берилій становить 0,001 мг/м3. Це значно менше допустимих норм для більшості металів, навіть таких токсичних, як свинець.

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З БЕРИЛІЄМ.

СОЛОДКА ОТРУТА.



Список використаних джерел

СПИСОК ДЖЕРЕЛ.